КОЛИШНІЙ  ШТУРМАН  ПИШЕ  ВІРШІ  І  МАЛЮЄ  ПОРТРЕРИ         Завжди приємно, коли життя дарує знайом­ство з непересічними і цікавими людьми. Вдвічі приємніше, що ці люди живуть і працюють поруч. Так сталося і зі мною — днями до редак­ції завітав знайомий ху­дожник Ярослав Андрій-ченко. Завітав не сам, а зі своїм товаришем В'ячеславом Білоусом.

З'ясувалося, що В'ячеслав пише вірші і малює чудові портрети. На запитання, де навчався живопису, він розповів:

— За спеціальністю я не художник. І вчитися цьому в університетах мені запізно.

Професія В'ячеслава Білоуса теж пов'язана з романтикою, як і праця живописця, — він закін­чив Одеське морехідне училище вищого команд­ного складу, де здобув професію штурмана. Обій­шов на кораблях далекого плавання безліч країн в Атлантичному океані, Чорному морі. Побував у Югославії, Туреччині, Греції, на Канарських островах.

Народився у Новоси­бірську, але батько був ро­дом з нашого району, тому згодом родина Білоусів переїхала жити у Товмач. Закінчив Товмацьку шко­лу. Дуже любив змалечку писати вірші, а крім цього була ще одна пристрасть у юного В'ячеслава — любов до моря. Це і стало визначальним у долі випускника школи. Цій справі присвятив роки свого життя.

Любов до малювання у В'ячеслава Білоуса — від батька. Саме батьківське захоплення передалося й сину.

—Я коли побачив картини В'ячеслава, — ді­литься думками Ярослав,

який закінчив академію мистецтв, — то відразу подумав, що він — профе­сійний художник або, як мінімум, студент худож­нього вузу. Та, як вияви­лося, художньої майстер­ності В'ячеслав ні в якому вузі не навчався.

А ще друзі принесли з собою загальний зошит, рясно списаний акурат­ним почерком. Вірші, як і картини, В'ячеслав пише ще зі шкільної лави. Його твори пронизує тема лю­бові до України, шани до її

історії, біль за поразки, ра­дість за перемоги. Зараз, зізнається, нечасто може сісти за мольберт або взя­тися за перо. Багато часу відбирає робота (працює продавцем-консультантом у приватному магазині по­бутової техніки) і родина. Та, коли випадає нагода, то віддається справі спо­вна. ₍

Катерина Вальчиковська

Один з віршів В'ячеслава Білоуса пропо­нуємо на розсуд читачів.

БЕРЕЖІМО НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

Квітни, Шполо, веселково, Смійся, веселися, — При наряджена святково — В люстро подивися.

На майдані квіти й квіти, В маєві знамена. * У танку дорослі й діти, Музика шалена.

Оце є 20-річчя Незалежній Нені. Геть кайдани — на узбіччя — Тризуб на знамені.

Бачу Мальчика Павлушу І його дружину, їхню доню — милу душу, Чи красу-жоржину.

Поряд Любар, жінка Люся,

Пірогов правдивий.

Вже від цього, признаюся, —

Дуже я щасливий.

А ген Волик. Так. Микола. А з ним його друзі... Квітне рясно рідна Шпола, Мов калина в лузі.

Бережімо Незалежність, Вона Богом дана! В серцях маймо застережність, Бо нема Богдана!

МИ ЧЕКАЄМО КУМИРІВ

Гей Мазепи і Богдани, Де ви? Озовіться! Уже порвані кайдани! Встаньте! Подивіться!

І хоч воленьку здобуто Та ми все ж залежні.

Заважа дротяне путо, Хоч ми й обережні.

Тож Мазепу, а чи Хмеля Ой, нам дуже треба, Щоб розквітнула земеля І сягнути неба.

Щоб всі люди посміхались В сонячному мливі, Щоб любилися й кохались І були щасливі.

Тож чекаємо кумирів — Славних отаманів! Щоб позбутися вампірів І густих туманів.

Гей Мазепи і Богдани, Де ви? Озовіться! Уже порвані кайдани! Встаньте!.. Подивіться!.. Володимир ПОСТОЛАКА.